|
Однієї із причин, що США повільно досягали рівня цін, порівнянних з рівнем інфляційного боргу, полягає в тому, що гроші не витрачаються повністю усередині країни. Товари, придбані на інфляційні долари, поширювалися по Європі і Японії або знищувалися в Кореї й В'єтнамі.
Коли європейці в 19509х і 19609х роках виражали невдоволення, що ми експортуємо нашу інфляцію їм, ми почували себе ображеними, що вони не дякують нам за нашу щедрість. Що ми робили, так це займали, щоб дати їм у борг для того, щоб вони могли купувати в нас. Ми не давали їм реальних грошей, заснованих на долі нашої продуктивності, а борг, заснований на можливості уряду випускати облігації.
Наша економіка схильна перевиробляти - чому це так стане ясно в п'ятому розділі. У воєнний час наше надвиробництво руйнувалося також швидко, як створювалося. У часи холодної війни воно усувалося в запаси ядерного озброєння. У той час як процес створював робочі місця й зростаючі фонди заробітної плати, що звичайно повинне гнати вартість доступних товарів нагору, що відновлюються після війни країни ухвалювали надлишок.
Коли європейська продукція стала конкурентоспроможною, американці, притягнуті більш низькими цінами закордонних товарів, почали їх імпортувати. Імпортуючи іноземні товари, оплачені інфляційними доларами, ми продовжували експортувати нашу інфляцію. Тепер наша інфляція вертається назад як іноземний капітал у наш фондовий ринок і нерухомість. Мир більше не є нашим запобіжним клапаном.
Коли уряд повернув свої витрати зі зброї на масло й внутрішні програми, ми почали випробовувати інфляцію, темпи росту якої виражаються двозначним числом, яку наша економіка робила увесь час. Фондовий ринок поглинув надлишок в 19509х роках. Споживачі вбрали в 19709х і початку 19809х рр. Політики обвинувачували ОПЕК, уранианское засіб, який впровадився в наш нептунианский будинок.
|
